Кам’янець-Подільський - твердиня над Смотричем
Голос старого міста Скелі, що ховаються у шумовинні зелених кущів, і небо. Сліпуче-сліпуче, високе і водночас, здається, варто піднятись хоч на невеликий пагорб, і хмари з нього можна буде знімати просто руками так, як пізнього літа дітвора зриває з дерев стиглі та соковиті яблука. Повітря чисте і прозоре. Десь далеко внизу шумить річка Смотрич. Це – древній Кам’янець.
Якщо місто може мати голос, то голос Кам’янця – дзвінкий, як спів тисяч дзвіночків. Тут добре чути стукіт підборів по бруківці, спів вуличного музиканта і навіть гавкіт собаки, чия будка ховається у затінку будинка із товстими ледь не фортечними стінами зі скромною табличкою «Пам’ятка архітектури».
Якщо місто може мати голос, то голос Кам’янця – дзвінкий, як спів тисяч дзвіночків. Тут добре чути стукіт підборів по бруківці, спів вуличного музиканта і навіть гавкіт собаки, чия будка ховається у затінку будинка із товстими ледь не фортечними стінами зі скромною табличкою «Пам’ятка архітектури».
Костел з… мінаретом
©Lilya Musihina
Спека. Бруківка розігрілась так, що стояти на ній босоніж, здається, буде нестерпно. Треба шукати затінок. Кілька десятків метрів петляємо мальовничими вузенькими вуличками, де, здається, ще вчора вирувало цехове життя братчиків-гребенярів, шевців, мулярів, і опиняємось у затінку великого костелу Петра і Павла. Біля нього – величезний мінарет. З’явився він тут у сімнадцятому столітті, коли Кам’янець разом із частиною подільських земель потрапив під владу турків. Пізніше, коли змінились часи та влада, мінарет не стали зносити, а просто увінчали його статуєю Діви Марії. Кажуть, коли стоячи біля нього, загадати бажання, воно неодмінно збудеться.
Догори
© md-ukraine.com
Далі – скрип здоровезних дерев’яних дверей і огортає тиша, прохолода і спокій. Стіни храму оздоблені не традиційними для християн розписами, а східними арабесками – тонкими хитросплетіннями орнаментів, що мимоволі нагадують улюблену дитячу іграшку – калейдоскоп.
Догори
© Lilya Musihina
Відомий серед гостей цей костел також прегарним надгробком юної Лаури Пшездецької роботи російського скульптора 19 століття Віктора Бродзького. Не знаю, чи є красивіша мармурова скульптура за цю. Тонко прокреслені риси обличчя юної діви, складки одягу, через які прозирають точені ніжки, вишукані доглянуті дівочі ручки з тонкими зап’ястями і груди, у яких застиг напіввидих. Задивившись, застигаєш і собі тут, забувши про час. Так, людське тіло тлінне, але геній творчості – безсмертний…
Догори
© md-ukraine.com
Знову виходиш на подвір’я і потрапляєш до розарію, серед якого свічками стримлять кипариси. Направо від входу знову застигаєш, мимоволі хрестишся і чомусь на очі набігають сльози. Читаєш українською, польською та англійською : «Тут було закатовано…», «замордовано…», «страчено…» - СССР. Клятий режим комуністів тримався на крові і сльозах мільйонів. І обіцяєш сам собі так, ніби від того щось залежить, що «ніколи більше».
Догори
Ніколи не здаватись!
© md-ukraine.com
Простуєш через старе місто до невеликого містка і до фортеці. Мабуть ті, хто будував фортецю у далеких 11-12 століттях були не лише добрими інженерами, бо ж використали природні фортифікаційні утворення – петлю на Смотричі та скелю. Це лише посилило обороноздатність замку. Довгий час вважалось, що замок був збудований у 14 столітті, але археологічні розкопки довели, що він, принаймні, на 200-300 років старіший, та як би там не було, є точна інформація про те, що у 1374 році Юрій Коріятович надав Кам’янцю Магдебурзьке право.
Догори
© md-ukraine.com
Сам замок складається із двох частин – старого з баштами і мурами та нового із ровами та валами. У самому замку налічують 12 башт, кожна із яких має свою назву та виконувала певне призначення. Так, наприклад, у Водяній вежі знаходився механізм, що забезпечував водопостачання мешканцям замку. Колись давно до замку вели дві брами – Скальна (її ще називали Польною) та Міська.
Догори
© md-ukraine.com
Сам Кам’янець у давні часи теж являв собою оборонне укріплення. Традиційно, оборонці міста також об’єднувались за цеховим принципом, тож і башти, за оборону яких вони відповідали, так і називались – Кравецька, Гончарська, Різницька.
Догори
© md-ukraine.com
Тепер тут уже не почуєш голосів старих ремісників та свисту стріл, не побачиш міцних хлопців, ладних однією рукою рубати здоровенним дворучним мечем і їхати верхи доти, доки не стомиться кінь. Часи змінились. Тепер тут рясно від туристів, місцеві молодята вважають своїм золотим обов’язком провести тут фотосесію.
Догори
© md-ukraine.com
У відреставрованих приміщеннях замку розміщуються музейні експозиції, з яких особливо тепло згадується багата колекція подільської низинки. Свого часу тут у замку утримували також Устима Кармелюка, тож туристи можуть побачити відтворення цієї сцени.
Догори
© md-ukraine.com
Writer: © Liliya Musihina
У Кам'янець-Подільський треба їхати обов’язково. Не конче чекати нагоди чи хорошої погоди. Замок прегарний і у літню спеку, і в осінню мряку.
Тут по-іншому дихається, бачиться, відчувається. Це не просто місто – це якийсь надприродній телепорт у минуле.
Координати
Хмельницька обл.
м. Кам'янець-Подільський
м. Кам'янець-Подільський